Під правовим звичаєм розуміють правило поведінки, що склалося в результаті регулярного повторення протягом тривалого проміжку часу і стало в результаті цього повторення стійкою нормою права. Звичайно ж, така норма обов’язково повинна бути санкціонована державою. Порушення правового звичаю не повинно залишатися безкарним, так як порядок у суспільстві не може бути створений, якщо люди не будуть сприймати дане джерело права як рівний іншим. Турбота про старих, повага і послух батькові сімейства, обов’язок захищати свій рід – ці та багато інших правові звичаї з’явилися задовго до появи закону.

Історичний аспект даного питання

Правовий звичай як джерело права використовувався ще в давнину. Вже давно відомий той факт, що він існує навіть довше закону. Кожен народ поступово накопичував і удосконалював свої правові звичаї, створюючи з них так зване звичаєве право.

Правовий звичай був основним способом регулювання людей у первіснообщинному і родовому ладі. Його порушники в той час завжди несли покарання. У деяких випадках допускалося вигнання або навіть страта.
У момент зародження державності, правовий звичай перетворюється на певну норму поведінки, дотримання якої гарантує нормальне життя не тільки суспільству, але і самому індивідууму. З часом дозволу і заборони, які містилися в правових звичаях, заміщаються нормами, здатними визначити суб’єктивні обов’язки кожного члена суспільства. Перші закони були створені саме зі звичаїв. Інший ненасильницький спосіб неможливий, так як люди в той час не стали б добровільно дотримуватися суперечать прийнятим ними звичаям правила.

Поступово відбувається систематизація правових звичаїв. Варто зауважити, що правовий звичай як форма права остаточно утвердився саме тоді, коли держава зробила висновки про те, що є необхідність в його санкціонуванні. Іншими словами, за порушення правового звичаю людина відповідала вже не просто перед суспільством, а перед державою, абсолютно незалежно від того, наскільки серйозним був його проступок. В якості прикладу можна навести такий правовий звичай, який стосувався виховання дітей: батьки завжди були відповідальні за те, що їх дитина сита і здорова, але з часом вони стали нести відповідальність за це не тільки перед собою, своїми дітьми і родичами, але і перед законом.

Правовий звичай і юридичні науки

Деякі провідні юристи нашого часу вважають, що правовий звичай підноситься над іншими джерелами права. Пояснюють вони це тим, що законодавча, а також судова влада у своїй діяльності керується саме тими нормами, які формувалися століттями.

В юридичному позитивізмі дане джерело права сприймається як щось, віджиле своє століття, як щось гідне уваги, але не настільки, щоб зводити його над законами та іншими нормативно-правовими актами.

В дійсності ж у наш час правові звичаї використовуються набагато рідше, ніж інші джерела права. Однак вони абсолютно незамінні в тих питаннях, які не здатне вирішити законодавство (прогалини в законодавстві).

Правові звичаї сьогодні

Сьогодні вони розуміються досить неоднозначно. Звичай – це те, під чим дуже часто в наш час мається на увазі правовий звичай. Звичай незамінне при здійсненні різних торгових угод і дрібних побутових угод, а також при інших подібних ситуаціях. Воно непогано спрощує наше життя, так як людям для вчинення якихось дій не доводиться шукати потрібні правові акти, звертатися за допомогою до когось – вони просто діють так, як звикли поступати вже давно.

До революції 17-го року всі відносини між селянами регулювалися саме правовими звичаями (звичаями). В якості прикладу можна навести те, як селяни здійснювали різні угоди, то як ділили власність між родичами чи вибирали подружжя для своїх дітей. У радянський час влада ставилися до даного джерела права негативно, проте він все одно існував. У сучасній Росії правової звичай погано розвинений, однак законодавство посилається саме на нього в деяких ситуаціях (наприклад, деякі аспекти підприємницької діяльності).