Проблеми молоді особливо гостро відчуваються поза великих міст. На тлі міської метушні здається, ніби цих проблем і не існує зовсім. Всі кудись біжать, все чимось зайняті. У провінції ж справи йдуть зовсім інакше. На обличчя прогресуюча хвороба сучасної молоді – здичавіння і деградація. Взагалі, якщо розібратися, то термін «проблеми молоді» за останні 20 років став черговим порожнім звуком з вуст уряду. Таким же як: «стабільність», «підвищення пенсій», «модернізація». Чи існує зараз «молодь» в її істинному розумінні? Якщо в СРСР ще можна було говорити про якусь спільності людей певного віку, вирослих, якщо не в однакових умовах, то дуже схожих: єдине утворення за однаковими підручниками, єдиний погляд на політичне життя (КПРС), єдині ЗМІ, єдині можливості, єдина соціальна відповідальність (наприклад, служба в армії для юнаків), то зараз на обличчя повне соціально – економічне розшарування суспільства, званого молоддю. І аж ніяк не молодь створила собі цю проблеми. Взяти, приміром, освіта. Всі впроваджені реформи школи показали свою неспроможність, а готуються, настільки абсурдні і безглузді, що вже викликали величезну хвилю обурення.
Бунтують всі: учні, вчителі, батьки. «Зверху», у відповідь на звинувачення, доносяться лише казки про підвищення зарплати і підвищення престижності роботи вчителем. У підсумку на виході зі школи отримуємо заляканих і розгублених дітей. Що вони виберуть далі? Я думаю, зовсім не професію вчителя …

Сім’я. Саме в ній дитині даються основні правила життя. Саме в ній усвідомлюються справжні цінності, такі як любов, турбота, дружба. Але є і зворотний бік медалі. Соціально – неблагополучні сім’ї. Попросту – бідняки. Перебуваючи під фрустрації багато такі сім’ї, бачать єдиний вихід – алкоголь. Наслідком є цілковитий розлад у родині. Зокрема це одна з головних проблем провінційних сімей. Що може отримати дитина, перебуваючи в стані постійного стресу, лайки, приниження та фізичного насильства. Рівним рахунком нічого. У протиставлення можна навести приклад забезпеченої сім’ї з «еліти» з «буржуазії», де у дитини з раннього дитинства є все: няньки, гроші, машини, квартири, місце в елітному ВУЗі, робота в «татовій організації». У першому випадку народжується негативізм і агресія в другому нарцисизм і цинізм. У цій проблемі також немає ні крапельки провини дітей. Вже багато років урядові «верху» ратують за винищення злиднів і бідності, за вирівнювання рівня життя, але результат один: соціальне розшарування, було, є і буде, поки це на руку владі. Оскільки саме представники влади і є ті люди, які отримують прибуток з соціальної нерівності, бідності та злиднів частини суспільства.

Наслідком вищевикладеного є наступна проблема – дитяча і підліткова безпритульність. Пік її припав на 90-ті роки. І хоч зараз і помітний спад безпритульності – це, на жаль, не наслідок дії влади, а факт того, що більшість «тих» безпритульників 90-х виросло, закінчивши свій шлях або у в’язниці, або в могилі. Проблема, знову ж, не молоді, а властей. І влада не має наміру її вирішувати. Єдине, що зараз можна зробити з безпритульником – це помістити його в центр реабілітації, максимум на місяць, згодом виштовхнувши назад на вулицю. І так далі по колу.

Відповідно до загальноприйнятої ідеології капіталізму дається орієнтир на матеріальний добробут, але матеріальних засобів, вследствии їх абсолютно нерівномірного розподілу, на всіх не вистачає. Звідси ще одна проблема – дитяча і підліткова злочинність. З цією проблемою також ніхто не збирається боротися. Аж надто прибуткова ця справа – витрушувати з допомогою правоохоронних органів гроші з батьків підлітків, що переступили закон.

Не можна обійти стороною і проблему сексуальної експлуатації дітей, розквіт підліткової проституції та порнографії. Вже точно не діти придумали цю проблему. У контексті соціального розшарування суспільства, можна сказати, що проституцією і порнографією займаються діти аж ніяк не губернаторів, суддів, прокурорів, депутатів і чиновників, а як раз ті ж самі бідняки з нижчого прошарку суспільства. Суспільства, не залишив їм право вибору. Злий жарт про дівчат, які приїхали поступати в інститут і опинилися на панелі, на жаль, є суворою реальністю.

Ключовою проблемою є алкоголізм і наркоманія. Майже кожен житель провінції вживає алкоголь. Головною відмінністю питущого від алкоголіка є те, що перший працює, а другий ні. Повсюдна алкоголізація також на руку державі. Розглянемо приклад «боротьби» держави з алкоголізмом і тютюнопалінням – підвищення акцизів на цю продукцію. Алкоголь і нікотин є сильними наркотиками, але в той же час не заборонені і знаходяться у вільному продажу. Будь наркоман готовий заплатити будь-які гроші за дозу. Також буде і після підвищення акцизів. Алкоголіки і курці будуть купувати чергову пляшку і чергову пачку сигарет незалежно від вартості. Вінцем всього – розквіт підпілля. Контрафактна «палена» горілка і «лівий» тютюн отримають всі умови для поширення й розквіту. А влада матиме гроші і з того і з іншого боку.

Це і є РЕАЛЬНІ проблеми молоді. На жаль, коротко доводиться згадувати про такі проблеми як:

  • Нав’язана ксенофобія (Кавказ-і ісламофобія);
  • Позбавлення права політичної активності шляхом встановлення в країні режиму однопартійності близькою до монархії.
  • Відсутність реальної опозиції (не бутафорської, як КПРФ або ЛДПР, а справжньою)
  • Культурна деградація (винищення правильних ЗМІ, культ «попсовості» інформації, де на першому місці: скандали, насильство і секс);
  • Деградація інституту сім’ї і т.д.;
  • Цей список можна продовжувати нескінченно довго, але суть залишається одна – держава і влада породили ці проблеми і вони не збираються їх вирішувати. Вони, навпаки, створюють все нові проблеми. І рішення, на жаль, заховане глибоко в підсвідомості суспільства, який закриває на все це очі. Рішення є. Потрібно лише набратися сміливості і діяти.